В Україні понад 2 млн. бджолиних сімей. І все ж нинішній стан бджільництва не відповідає вимогам сьогодення. Наше населення недостатньо забезпечується бджолиним медом — цінним продуктом харчування, який, до того ж, має лікувальні властивості. Останні роботи вчених-медиків і лікарів засвідчили, що й інші продукти пасік (віск, прополіс, пилок, маточне молочко і бджолину отруту) варто більш ефективно використовувати у медицині та ряді інших галузей промисловості. Найважливішого ж значення набуває бджільництво як ефективний засіб підвищення урожайності і поліпшення якості фруктів, овочів, бобових трав, технічних та інших культур. Досить сказати, що непрямий щорічний доход від їх запилення у колишньому Радянському Союзі становив близько трьох мільярдів карбованців, що в десять разів більше, ніж вартість продукції пасік.

 

У зв’язку з цим бджільництво може розглядатись як важливий екологічний та економічний чинник сільськогосподарського виробництва, а тому заслуговує уваги при вивченні агроекології.

Щоб свідомо і правильно керувати життям бджіл, необхідно досконало знати, принаймні, найважливіші біологічні особливості бджолиної сім’ї та її особин.

Матка — це єдина в сім’ї, найкраще розвинута самка. На відміну від робочих бджіл, вона не має пристосувань для збору нектару, пилку, виділення воску, будівництва стільників та виконання будь-яких інших робіт. Єдине її призначення — нарощувати сім’ю. Живе матка у сім’ї до 5 років, але найвищу яйценосність зберігає до 2-х років.

Робочі бджоли. Це найменші, але основні особини бджолиної сім’ї, від яких залежить її життєдіяльність. Вони виконують усі роботи — як у вулику, так і поза ним. Перші 14—20 днів свого життя бджоли (нельотні) будують стільники, вигодовують та обігрівають розплід, підтримують відповідну вологість і температуру повітря в гнізді, чистять комірки, вулик, стережуть гніздо, годують матку, випаровують зайву воду з нектару, переробляють його на мед і закладають у комірках, а квітковий пилок складають у комірки для тривалого зберігання.

Кількість робочих бджіл у сім’ї досягає 60—80 тис. Тривалість їх життя залежить від періоду року. В осінньо-зимовий період вони живуть 7—8 місяців, а влітку — лише 30—50 днів.

Трутні — це сезонні мешканці бджолиної сім’ї. З’являються вони весною і влітку, а восени або в кінці літа після закінчення медозбору бджоли виганяють їх із вулика. Але якщо матка в сім’ї з дефектами, чи молода неплідна чи її зовсім немає, то бджоли залишають трутнів на зиму.

 

Бджолина сім’я — це цілісна біологічна та господарська одиниця: ні одна з особин, які входять до її складу (матка, трутень або робоча бджола), не може існувати, харчуватися та розмножуватися без бджолиної сім’ї; кожна із них може виконувати свої функції в тісному взаємозв’язку з іншими особинами.

Для проведення ефективного запилення бджолами сільськогосподарських культур та отримання високих медозборів, важливо мати сильні сім’ї з високоплодючими матками, добрі кормові запаси, об’ємне гніздо та велику кількість готових щільників.

З екологічної точки зору бджоли важливі передусім як запилювачі рослин. Запилення бджолами квіток ентомофільних культур є найдешевшим засобом значного підвищення врожайності, підвищення якості насіння та плодів рослин, що забезпечують високу заплідненість квіток тієї чи іншої культури (табл. 1).

Таблиця №1 Норми бджолиних сімей і середні надбавки урожаю від запилення рослин бджолами
Культури	Потрібно сімей на 1 га/штук	Середні надбавки врожаю,%
Сад	1	35
Озимий ріпак	1—2	35
Еспарцет	3—4	60—200
Люцерна	4—8 (до 10)	65—200
Конюшина червона	4	82
Гречка	2—3	25—40
Соняшник	0,5—1	40—50
Коріандр	2,5—3	35
Гірчиця	0,5	ЗО
Огірки і гарбузи	0,5	25
Баштанні	0,3—0,5	25
Овочеві культури
На насіння
Капуста		у 4,5 рази
Цибуля		у 23—27 разів
Морква		у 15,3 рази
Яблуня і груша	2—3
Вишня і черешня	2,5—3
Плодово-ягідні культури	0,5—1
Чорна смородина	2—3

Дослідники вважають, що вартість запилювальної роботи бджіл у 10—12 разів перевищує вартість продуктів, які вони дають людині.

Разом із тим, ми ні в якій мірі не зменшуємо важливість продуктів бджільництва, які отримує людина в результаті діяльності бджіл. Це, перш за все, мед, віск, квітковий пилок (обніжки), маточне молочко, бджолина отрута.

Мед. Квітковий, або натуральний, — це основний продукт бджільництва. Виробляється бджолами із зібраного на рослинах цукристого соку — нектару. Нектар —це цукриста рідина, що виділяється спеціальними залозами або тканинами рослин, які прийнято називати нектарниками. Виділяють рослини нектар, щоб привабити комах для запилення квіток. Найсприятливішими умовами для нектаровиділення є тепла, сонячна, безвітряна погода, що чергується з короткочасними теплими нічними дощами.

Відомий ще падевий мед, який теж належить до натурального. Його бджоли виробляють з паді — солодких виділень попелиць, щитівок листоблішок, у яких залишається незасвоєними 90% вуглеводів із висмоктаного рослинного соку.

 

Сурогати меду — схожі на бджолиний мед, солодкі продукти інколи використовують як замінники натурального корму у вуликах та для поповнення харчових ресурсів людей. Але сировиною для їх виготовлення є не нектар або падь (тому й відрізняються вони від натурального меду за походженням) харчовими і лікувальними властивостями та біологічними особливостями. Домішування сурогатів до меду, виробленого бджолами із нектару або паді, та продаж — під виглядом натурального продукту — згідно з діючим законодавством заслуговує на покарання.

Цукровий мед виробляється бджолами із цукрового сиропу. В значних кількостях він залишається як запас для зимового та весняного корму, коли підгодівля проводиться значними порціями сиропу. Ним замінюють падевий мед, щоб запобігти негативним наслідкам зимівлі, та частину квіткового — для підвищення товарності пасік. Цукровий мед неповноцінний, але задовільний замінник вуглеводного корму для бджіл. Під впливом виділюваного залозами ферменту інвертази переважна більшість сахарози розщеплюється на глюкозу і фруктозу. В зрілому стані, коли бджоли запечатують його в комірках, він містить близько 65% інвертного цукру, понад 5% — сахарози і 8% — декстринів. На відміну від натурального, мед із цукру не має білкових речовин, вітамінів та інших компонентів.

Мед із плодових та ягідних соків з’являється у вуликах у другій половині літа — на початку осені, коли немає нектарного взятку, а поблизу пасік достигає виноград, груші, яблука, сливи, кавуни. Тимчасове живлення соковитим кормом шкоди сім’ям не завдає, але для зимівлі, навіть перероблені на мед плодові та ягідні соки, непридатні, бо містять багато неперетравних речовин і викликають пронос.

Вітамінний та лікувальний мед одержують при згодовуванні бджолам цукрового сиропу, змішаного (у певних пропорціях) з рослинними соками та екстрактами, що містять вітаміни та лікувальні речовини. В.А. Нестеровський та інші дослідники для виготовлення зразків такого меду використовували сік чорної смородини, малини, моркви, корисність яких для людини сумнівів не викликає. Але технологія приготування й економіка виробництва, методи оцінки та застосування детально ще не вивчені.

Віск. Це незамінний будівельний матеріал для бджолиного гнізда. У вигляді стільників та вощин на кожну сім’ю припадає по три і більше кілограмів воску, а зайвий реалізується для використання у різних сферах виробництва. Попит на нього зростає, тому збільшення виробництва воску на пасіках — це одне з важливих завдань пасічникування.

Квітковий пилок (обніжки). На пасіках усе ширше застосовується технологія збирання і переробки квіткового пилку у вигляді обніжок. Це проміжний продукт незакінченого приготування бджолами запасів білкового корму, так званої перги.

Квітковий пилок має великий вплив на життєдіяльність та продуктивність бджолиної сім’ї. Протягом року вона збирає і споживає близько 25—30 кг цього незамінного корму. Найбільша кількість його витрачається у веснянолітній період, що пов’язано з вигодовуванням розплоду. При недостатньому живленні сім’ї не будують стільників, зменшують або повністю припиняють вигодовування розплоду, не збирають нектару, а трутні не можуть виконувати функцію самців. Доведено, що на вирощування 1 кг бджіл потрібно від 0,9 до 1,5 кг пилку, залежно від його якості.

Маточне молочко широко використовується для виробництва цінних лікувальних препаратів та засобів косметичного призначення. Збирання молочка на пасіках із кожним роком збільшується. Його реалізація підвищує рентабельність галузі. На виробництві молочка спеціалізуються окремі пасіки, особливо в умовах невисоких медозборів і теплого клімату. Так, колгосп ім. Мічуріна Отрадненського району Краснодарського краю в 1978 році реалізував близько 20 ц цієї цінної сировини на суму 1,5 млн. крб. Великі можливості для збирання цієї корисної продукції мають усі пасіки України.

Прополіс (бджолиний клей, уза) використовується бджолами як будівельний матеріал для полірування воскових комірок у гнізді, склеювання рамок корпусів, замащування щілин, зменшення льоткових отворів, просмолювання внутрішньої поверхні вулика, покривалець тощо. Завдяки специфічній дії на мікроорганізми, бджоли використовують прополіс для підтримання належного санітарного стану в гніздах (замуровують трупи мишей та інших шкідників, плями від бджолиного проносу тощо).

Бджоли виробляють прополіс із клейких речовин, серед яких переважають зібрані з бруньок, стебел та листків рослин смоли і бальзами. Інколи їх вдається помітити блискучими обніжками у кошиках задніх ніжок. У вулику до них домішується віск, квітковий пилок або бальзамисті оболонки пилкових зерен, а також виділення верхньощелепних залоз. Доведено, що до складу секрету цих залоз входить 10-окси-2-деценова кислота, яка використовується не тільки при виготовленні прополісу, а й при формуванні пилку в обніжки та годуванні личинок молочком. Підвищена потреба в прополісі, особливо наприкінці літа, коли не вистачає рослинної сировини, примушує бджолині сім’ї приносити до гнізда сурогати, наприклад, мазут, колісну мазь, які погіршують якість продукції. Для товарних цілей вона стає непридатною. Найкращим вважається прополіс без сторонніх домішок, що має вигляд смолистої маси з блискучою поверхнею. Він дуже пахне (нагадує запах бруньок дерев), плавиться при температурі 102—103° С, розчиняється в ефірних маслах.

Бджолина отрута має велике захисне значення в житті сім’ї. Функції захисту виконують робочі особини, у яких є спеціальний жалосний апарат, розміщений у черевці, під останнім кільцем. Він складається з двох залоз, резервуару, стилетів, пластинок та мускулів, що приводять у рух жало для проколювання і впорскування отрути. Народжується бджола беззахисною. Інстинкт жаління з’являється через кілька днів після виходу її з комірки, особливо з 10-денного віку, коли починає активно діяти отрутна залоза. Одна бджола впорскує до 0,4 мг отрути.

Збирання бджолиної отрути є одним із способів раціонального використання бджолиних сімей. Протягом свого короткого життя кожна бджола (їх виводиться в сім’ї близько 150 тис. за рік) виробляє й утримує в своєму організмі цю потрібну й цінну продукцію, яку можна відібрати без шкоди для загальної продуктивності сімей, коли вони не завантажені виробленням меду і воску.

Для максимального отримання продуктів бджільництва, необхідно раціонально використовувати медоносну базу. Для цього проводять обчислення запасів меду, на основі обліку всіх площ медоносних рослин та угідь, де вони не займають соціального масиву. Запас меду можна обчислити в зоні льоту бджіл окремої пасіки (площа в радіусі 2 км., що становить близько 1250 га) з урахуванням середньої норми медопродуктивності рослин (табл. 2).

 

Таблиця №2 Середні норми медопродуктивності рослин
Рослина	Запас меду, кг/га	Рослина	Запас меду, кг/га
Абрикос звичайний	40	Конюшина посівна	120
Аґрус	70	Коріандр посівний	100
Акація біла	500	Крушина ламка	120
Акація жовта	125	Липа серцелиста	600
Алтея лікарська	400	Липа широколиста	800
Бархат амурський	280	Лох вузьколистий	200
Буркун білий	300	Люцерна посівна	130
Буркун лікарський	200	Лядвенець рогатий	45
Валеріана лікарська	260	Мята перцева	300
Верба біла	100	Малина садова	70
Верба козяча	150	Огірки	30
Верес звичайний	200	Огірочник лікарський	300
Вика волохата	170	Плакун верболистий	300
Вишня	35	Ріпак озимий	80
Волошка лучна	130	Синяк звичайний	350
Гарбуз звичайний	40	Слива	20
Гірчиця біла	120	Смородина чорна	70
Гісоп лікарський	200	Сніжноягідник	400
Гледичія колюча	250	Собача кропива	260
Гречка посівна	90	Соняшник	40
Груша	20	Софора японська	300
Диня	30	Суріпиця	30
Еспарцет закавказький	400	Фацелія пижмолиста	300
Еспарцет посівний	120	Хаменерій вузьколистий	200
Живокіст шорсткий	160	Цикорій	100
Змієголовник молдавський	215	Чебрець звичайний	140
Кавун	20	Черешня	40
Клен гостролистий	200	Чистець однорічний	100
Клен татарський	300	Шавлія кільчаста	400
Конюшина біла	120	Шавлія мускатна	500
Конюшина гібридна	140	Яблуня	25

 

Важливим фактором екологічної стабілізації агробіоценозів є поліпшення медоносної бази. Розширення посівних площ цінних продовольчих культур із застосуванням високого рівня агротехніки, крім основної продукції, дає бджільництву додаткові ресурси нектару. Наприклад, 1000 га гречки створює головний медозбір для 2—3 тис. бджолиних сімей з виходом товарної продукції близько 25 кг від кожної.

Вирощування високопродуктивних медоносних кормових культур поєднує виробництво кормів для тваринництва та збільшення запасів нектару для пасік. Для цього вигідно використовувати:

Так, при висіванні 2 кг врожайність його становить 1 ц/га.

Поукісні та пожнивні посіви медоносів також поліпшують умови медозбору. Для них найбільш придатна гречка, яку висівають після весняного або ранньолітнього збирання кормових культур, насінників ріпаку озимого, ранніх колосових. Вона дає задовільний урожай основної продукції та медовий запас — 40—70 кг на 1 га. Потім соняшник із горохом або кукурудзою та редька олійна ідуть на корм тваринам і як медоноси, а також гірчиця біла з горохом. Пожнивні та поукісні посіви цих медоносів особливо важливі, оскільки забезпечують бджолині сім’ї кормом наприкінці сезону, що сприяє добрій підготовці їх до зимівлі.

Вирощування медоносних культур у міжряддях саду (поряд з поліпшенням кормової бази) для бджіл є важливим арготехнічним заходом у підвищенні родючості ґрунту, а також як сидеральне добриво. За період цвітіння медоносів, до приорювання зеленої маси, бджоли збирають додаткову кількість нектару і пилку. Сидерально-медоносні культури висівають наприкінці червня та в першій половині липня через одне міжряддя саду, а приорюють пізно восени. На 1 га витрачають по 6—8 кг насіння фацелії, 12—16 кг гірчиці, 60 — гречки і близько 150 кг люпину. Медопродуктивність сидеральних культур — 40—70 кг/га. Нектар цих рослин сприяє розмноженню корисних диких комах, які знищують шкідників плодових культур.

 

Впровадження високонектароносних сортів сільськогосподарських культур — це такий резерв збільшення медозбору, який не потребує ні виділення додаткових посівних площ, ні матеріальних витрат.

За даними спеціальних досліджень, різниця (за медовою продуктивністю) серед сортів окремих культур становить 37—224, люцерни посівної — 102—346, бавовнику — 25—129, соняшнику — 21,9—39,6, коріандру — 44—129, конюшини червоної — 70—155 кг.

 

Наприклад, лише на Кіровоградщині висів коріандру найкращим сортом Кіровоградський порівняно із середньонектароносним сортом Янтар може збільшити запас меду на 538,5 т. Приріст медопродуктивності хоча б на 10—20 кг з кожного гектара найпоширеніших сільськогосподарських культур за рахунок впровадження високонектароносних сортів в цілому по країні зумовить значне збільшення виходу меду.

Висівання медоносів на непридатних землях (схилах балок, горбів, круч), де потрібно впроваджувати протиерозійні заходи, перетворює зайняті площі в багате джерело нектару й пилку для бджіл. Бажано висівати буркун білий та буркун лікарський, які створюють медозбір на другий рік протягом червня-серпня (сіють пізно восени або рано навесні, при витраті насіння 7—12 кг/га); синяк звичайний, який може рости на бідних ґрунтах, добре виділяє нектар навіть у посушливих умовах, цвіте на другий рік, протягом червня-липня (норма висіву 3—4 кг/га); шавлію кільчасту, як невибагливу багаторічну рослину з високою медоносністю, створює добрий взяток для бджіл; сумішки з чебрецю звичайного — по 1—2 кг, шавлії лікарської — 2—3, вовчуга польового — 3—4 та буркуну — по 4—5 кг на 1 га. Насіння цих рослин дрібне, зберігає схожість протягом багатьох років. Його висівають вручну навесні у мерзлоталий ґрунт або пізно восени.

На Придеснянській дослідній станції по боротьбі з ерозією ґрунтів (Чернігівська область) розроблено метод окультурювання хаменерію вузьколистого на піщаних непридатних площах. Через 3 роки після висіву насіння чи висаджування кореневищ створюються суцільні зарослі, що добре закріплюють ґрунт і мають багаті запаси нектару.

Використання у полезахисних, придорожніх, протиерозійних і озеленювальних насадженнях дерев і кущів, що добре нектароносять, сприяє значному поліпшенню медоносної бази бджільництва. У різних природнокліматичних зонах медопродуктивність багаторічних насаджень збільшують за рахунок висаджування кленів — польового, гостролистого і татарського; липи-серцелистої, широколистої і пухнастої; білої акації, жимолості, гледичії, софори, кизилу, амфори, верби, смородини золотистої, сніжноягідника, айланта, кизильника, амурського пробкового дерева, лоха вузьколистого та ін.

Підсівання на луках і пасовищах кормово-медоносних рослин підвищує врожайність і нектаропродуктивність угідь. З цією метою використовують конюшину білу, гібридну і лучну, люцерну хмелевидну та ін. культури. Їх насіння висівають при поверхневому або докорінному поліпшенні, що підвищує медозбір у червні-липні перед скошуванням трав до 2—3, іноді — до 4—5 кг за день на бджолину сім’ю. Загальна медопродуктивність лук зростає від 10—13 до 25, а іноді — й 64 кг/га. Позитивно впливає на врожайність і нектаровиділення лучних трав підживлення мінеральними добривами — аміачною селітрою по 0,75—1,5 ц/га, суперфосфатом — 2—2,5 та калійною сіллю — по 1—1,5 ц/га.

Висівання медоносних культур добірним насінням підвищує їх нектаропродуктивність, загальний розвиток і врожайність. Наприклад, рослини фацелії, що виросли з великого насіння, виділяли цукру в нектарі на 31,6% більше, ніж рослини із звичайного насіння.

Внесення мінеральних добрив під медоносні сільськогосподарські культури в полях сівозмін підвищує врожайність основної продукції і виділення нектару квітками. На основі узагальнення даних встановлено, що виділення нектару рослинами збільшується від внесення азоту — на 18%, фосфору — на 55%, калію — на 50%, фосфору і калію — на 99%, азоту, фосфору і калію — на 64%.

Рекультивація земель під медоносні дерева та кущі — після добування корисних копалин — приносить користь не тільки як озеленювальних насаджень, а й збільшує ресурси нектару. В таких насадженнях використовують білу акацію, лох вузьколистий, клени, терен, глід, шипшину, жовту акацію, тамариск, скумпію, гледичію, в’яз та ін.

 

Відновлення в лісах цінних медоносних порід дерев і кущів складає чималий резерв для розвитку бджільництва на перспективу. Додаткові 3—5 дерев липи у зрілому віці підвищують медопродуктивність 1 га лісу на 10 кг. Якби цього досягти на всій площі лісів України, то при використанні бджолами навіть 1/4 приросту запасів нектару можна було б додатково утримувати 250 тис. сімей.

Ці заходи спрямовані на підвищення кількості нектару на різних угіддях, бо з ним пов’язане існування не тільки всіх видів бджіл, а й джмелів та інших корисних комах. Нектар через комах став важливим фактором еволюції ентомофільних рослин.

Для тих, хто більш детально зацікавиться цією чудовою професією, вважаємо за доцільне викласти головні заповіді бджоляра, у яких відображена вся система ведення бджільництва.

1. Три головні справи у пасічника у бджолярський сезон: нарощування сили сімей, максимальне використання медозбору, підготовка бджіл до зимівлі.

2. Вулик — дім і робоче місце бджолиної сім’ї. Тримай бджіл у зручних і великих для роботи і життя вуликах.

3. Сильні сім’ї виконують максимальну роботу для пасічника. На слабі сім’ї бджоляр марно тратить свої сили. Тримай на пасіці тільки сильні бджолині сім’ї.

4. Прямуй до медоносів.

5. Якщо хочеш отримати багато меду, тримай на точку не більше, ніж 30 бджолосімей.

6. Взимку бджолам повинно бути тісно у вулику і зимівнику, а влітку — просторо.

7. Забезпечуй пасіку повним комплектом стільників.

8. Ранні відводки — ранній прибуток на пасіці.

9. І маток, і трутнів виводь тільки у високопродуктивних сім’ях.

10. Господарюй розумно: постійно май у вуликах кормові запаси меду та перги.

11. Не тримай у сім’ї матку більше двох сезонів.

12. Створюй безпеку вулика: весною і влітку звужуй льотки.

 

автор: Писаренко В.Н., доктор сільськогосподарських наук, Писаренко П.В., доктор сільськогосподарських наук, Писаренко В.В.

джерело:сервер Agromage.com// Агроекологія, Полтава 2008 / / Писаренко В.М., Писаренко П.В., Писаренко В.В.

 

 

← Пристрій для відбору бджолиної отрути		Маточне молочко →